Сльози Фаетонових сестер

(переклад Юрія Буряка)

Мов тіло світла, мов сліпучий

бурштин сяйний дорогоцінний. –

Отак пробив зловісну тучу

і Фаетон, коли з вершини

небес був скинутий додолу.

І сестри, вдягнуті у чорне,

в жалобі йдуть до Ірідону

і день і ніч там сльози ронять.

Там побиваються всі смертні –

марнота мрій величних, пробі.

Жорстока доля, мойри втерті –

з хмар Фаетон приліг у гробі.

Посеред вбогих наших вогнищ

живім, зневажені, за крихти

серед безлико неспроможних,

без поривань до сонць одкритих.

Завжди ридали безутішні

також і Фаетона сестри,

від сліз вологі лахи їхні

над Ірідоном й скорбні жести.

І, вкрай схвильована, священні

земля приймала німф цих сльози

й до скарбу брала в семидення,

а як зоря засяла восьма,

тоді вже віддані на вічне

блискуче світло голосіння,

в бурштин утілені навічно.

О сльози добрі! О бурштиння!

Плач благородний, плач над гробом,

він повен блиску і любові.

О чисті сестри, о жалобо!

Земля хай пухом юнакові.

1892–1897

За виданням: Константінос Кавафіс Вибрані поезії / Переклад Юрія Буряка. – К.: Українські пропілеї, 2021 р., с. 19 – 20.

Лист на сайт