Голос із моря
(переклад Юрія Буряка)
Подає море таємний голос –
голос, який проймає,
серце аж до глибин вражає,
нас ублажає.
Пісню ніжну море наше співає,
пісню, яку сотворили троє великих поетів –
сонце, повітря і небо.
Її співає зі своєю богинею той же глас,
коли на плечах своїх розпросторює хвиль атлас,
ніби шати свої, час весни превелебний.
Озивається вістю в душах, росяним листям
її мелодія. Про літа урвисті
без гіркоти нагадає, без пекучого болю.
І колишні любощі промовляють потай,
почуття забуті оживляють потяг
у самому хвиль вировому колі.
Пісню ніжну море наше співає,
пісню, яку сотворили троє великих поетів –
сонце, повітря і небо.
І як ти бачиш вологу її рівнину,
як ти бачиш її безкраю зелену спину,
поле її, яке є поблизу й таке далеке,
повне квітів горицвіту, які сяють
жовто, і мов садівник, з того тішитись маєш
до сп’яніння, коли вгору серце підносить.
І, якщо ти юний, по жилах своїх і твоїх заструмує
моря пристрасть, тобі мовить лиш слово
хвиля від любові її – і хлюпне й завирує,
і любовну жагу твою по квітках порозносить.
*
Подає море таємний голос –
голос, який проймає,
серце аж до глибин вражає,
нас ублажає.
Чи ця пісня – то біль у морях потонулих,
біль трагічно померлих, навіки заснулих,
котрим саваном стала хвиль піна студена,
по дружинах що плачуть, по дітях минулих,
за батьками й гніздом своїм, що без притули,
коли море їх рве і шмагає скажено,
їх на скелі й каміння стрімчасте жбурляє,
їх волочить по дну, їх трава обплітає,
їх жене і біжать вони, мовби живі,
цілу ніч із очима, що сповнені жаху,
із руками навитяжку, наче на плаху,
ув останній агонії марно знебулих.
Чи ця пісня – то біль у морях потонулих,
біль трагічно померлих, навіки заснулих,
котрі прагнуть спочити, як усі християни –
у могилі, слізьми яку рідні поллють,
чуйні руки яку у квітки приберуть –
там, де пам’ять під сонцем ясним не зав’яне.
У могилі, яку Хрест святий захищає,
куди прийде священик й кадило запалить
з фіміамом, читати почне молитов.
Куди прийде вдова – чоловіка згадати,
син чи друг – разом посумувати.
Поминають небіжчика, покій щоб дати
по прощенні душі його в тиші дібров.
1893–1898
Примітки
За виданням: Константінос Кавафіс Вибрані поезії / Переклад Юрія Буряка. – К.: Українські пропілеї, 2021 р., с. 28 – 30.