На смерть одного з нас

Юрій Буряк

Ти подзвонив у день, коли війною

Сколихнуло Штати, і літаки «Аль-Каїди» врізалися

У хмарочоси і падали на Пентагон.

З ТБ-екранів транслювали людей-ляльок, що вилітають з вікон

Двох велетів нью-йоркських, полігон

Розширювався в ногу з віком.

Тоді вже хором

Плівки майора

Читали в метро чи, наче в Шекспіровій драмі,

«С прохладцей»

питали у дами,

що звалася Макбет,

за Йоріка й череп Гонгадзе.

Тобі тоді ж поставили пластину

На гематому, твій сусіда-мент не міг терпіти награшів роялю

Й намовив наркоманів, що стояли

На обліку у відділку, аби тебе провчили

За незговірливість… і жодному кретину

Не віддано подосі по заслузі.

Отак ми й платимо, твої нездарні друзі,

життям своїм за вірність Музі.