Ніжин

Юрій Буряк

1

У просвіт поміж будівлями під барабанний бій

крокують піонерки у спідничках синіх –

якщо дивитися у правий бік.

А глянеш вліво – стіни в старовинній глині

облупленої церкви ще часів Сомка

чи Обідовського, й весняна благодать,

розлита над Остром, як лінія ламка

на постаменті з Гоголем, тремтить у букві «ять».

І канцлер з дітищем, палацом, і цей весняний дощ –

немовби втеча в Жешув з пісні пані Герман;

архаїка, арха… базарних площ –

така тонка краса, та жаль, що скотоферму

перевели у парк із видом на ліцей,

із думкою про Безбородька: «Па-трі-от»,

але й крамольна тінь від деяких ідей

сприймається іще, як анекдот –

тим паче в дні, що впали з неба в день оцей.

2

Бій барабанний піонерок.

Травневий Ніжин.

На рейді – стяги канонерок,

Адміралтейський стрижень.

Де Ніжен, де, а де Санхт-Петербурх?

А там Лисянський розвертає струг,

Стефан Яворський пише

«Прощання слізне…» Крихкість цегли…

собор цей вижив,

і той, що збудували греки,

із риштування вийшов,

а бароковий пояс замикає круг

на церкві, що зазнала вже наруг,

і це є справжній Ніжин!

За ґрат литвом – храм із повітря,

бруківка давня.

Святкова ряса, хрест і митра,

Великдень православ’я…

А галстухи червоні й сорочки

із комірцями й золоті гачки –

все переходить плавно

у свято голубе в гусарах,

а парк, мов Гоголь,

де панни в пеньюарах

примарами кружляють вколо нього –

дівчата провінційні із родин

шляхетних. «Що це за один?

Чому до нього погань

Всяка липне?..» «Цей недоносок

з великим носом…»

Ще не одна по ньому заголосить.

Та на сьогодні досить.

Під барабанний бій і він з-за рогу, зух,

виходить, кинувши Санхт-Петербурх.

Де лиш його не носить!