Початкова сторінка

Юрій Буряк (Київ)

Персональний сайт українського поета

?

«Київ почався зимового вечора...»

Юрій Буряк

Київ почався зимового вечора,

мені було тільки сімнадцять,

я повертався з Карпат,

зупинка на кілька годин,

градусники замерзали на останній позначці,

був рік 1969-й і приморожений циферблат

стрілки хилив приречено

в ніч, що заходила бозна з чим

сорок років тому назад.

Квіти з морозу на вікнах тролейбуса

по колу навколо Богдана

напроти Софійських врат;

зі сходинки у замети

вистрибнув перед дзвіницею барви небесної

в снігу рип, і забіг повз металеві двері, кілька минувши брам,

де Пантократор, що гейби Сам

витяг мене на співбесіду,

глянув мовчки й здійснив обряд.

Так причастився до Києва, бань його,

під навами з Євхаристією,

де стояв саркофаг,

борці де і скоморохи

з родом усім Ярославовим чистилися під Орантою,

церкви отці і вчителі християнські витворювали ареопаг,

що плив зі мною над Байковим

з потягом, тріснутий градусник

ртуттю ширив блиск у полях.

Служба тривала якась із всеношною,

всю ніч назирав у соборі

один і той же притвор:

Христа голова і вихід з праведниками із пекла,

із Єлизаветою

була там і Анастасія, а з ними дівочий хор,

з князем дивився за кожною

на гіподромі, не знищеному Совєтами,

з не вигнаними за бугор.

Потім на вежі я бій із потворою

угледів, лови на ведмедя,

все потонуло в сонцях

до іншого разу, коли

в церкву Кирилівську влітку на концерт Бортнянського

випадково потрапив, і в товаристві Духа і Сина – Отця

стрів, чи душевнохворого,

що в Богоматір вп’ялився –

Врубель, золото, блиск дверцят,

сукні скрипальок із віолончелісткою,

по нотах лет білих рук жестів

під шелестіння листків,

акустика храмів старих,

очі-вуглини киянки з богоданим хлопчиком,

музика пробивала мури століть й заслони, з глибин каземату спів

рвався благою звісткою

у з психлікарнею вотчину –

між трьох ангеловидих дів –

першого з тих-от страшних департаментів,

які ще не мали ГУЛАГу

назви, та Києва кат

сидів, як на чатах павук,

й скрегіт зубний із пекла наростав під церквою;

йшов рік 1971-й і дещо змазаний циферблат

з не змазаною пам’яттю,

втім, дякуй Богу, – не мертвою

щойно позначку сімдесят

лиш подолав… і Андріївський велетень

фрегатом плив, а по Гончарній

і Десятинній гуляв,

немов океанським дном

з поглядами гіпнотичними сомнамбул риб’ячих

рік, розпочатий арештами й теками особових справ

і шарудів, обернутий

в айсберґ, що льодом порипує,

навстріч йде коли пароплав;

гейби «Титанік» з ілюмінаторів,

«Хрещатий Яр» перед погромом

і тільки жменька облич,

та, власне, було так завжди –

завжди когось затирали і тирани з косами

кровію упивалися і бачили себе на небесах умлівіч,

знов з-під сокир диктатора,

всякими чомбе з сомосами

ранок зводивсь, лягала ніч;

з містом з леґенди, з церквами Ґардарики,

Плаксій постав, яко Алімпій,

Бойчук з Сікейросом вдвох;

фріпульний Тетянич з глибин –

з київськими капітанами й варяги, сватані

за князівен київських, збиралися на Великдень, сходились на Різдво,

де тільки не піарились

з камерами й казематами –

стільки, скільки велів їм Бог.

Місто красунь й моїх божевіль, й кавою

з ними, вік-енд серед поетів,

і – першосутній: Ілля

Валерій, Софії майдан

місцем знайомства призначили, перед «охранкою»;

він говорив про Шпенґлера, про «Занепад Європи» і вів мене для

деґустації класиком

текстів, писаних під берданкою

для французького короля *.

Отже Валерій Ілля, не зурочений,

як Геліос, понад Софійським

храмом на банях явив

осяяний кимсь Парфенон,

сплавали на Оболонь, і з Бажановим присудом

від Софії на Привокзальну ішов я пішки з сяйвом довкіл голови,

словом, Ґаральд заручений,

наче зустрівся із привидом

Кия привидів брат – Хорив;

Вишенський Воробйова – верховного

ідола – poetry arte – майстра

репрезентує з вином,

і корком на лампи шнурі,

тільки й розмов – про щурів – ради нема ніякої

їхні наскоки, шмони, обшуки, які нагадують влом

із пограбунком, жовнами

грає й співає з дияконом

бог, об корок б’ючи чолом.

[*] Чи не тому Плаксій скаже: «А ти – фіґляр!»,

що мене дуже образить,

втім історії для

це краще, скажімо, ніж Азеф.