«До смислу пробиваючись крізь спеку,...»

Юрій Буряк

C. Т.

До смислу пробиваючись крізь спеку,

я згадую тебе, а не Сенеку.

Минуло стільки часу,

скільки було тобі,

коли ми зустрілись.

Невже я такий старий?

Гемінгвей, самостріли…

Ні, я молодий.

Мої зуби міцні, як тоді,

і в кишені – «Прима».

І ти, самаркандська газель,

віком неопалима…

Мій вік повзе вгору, а твій лишається там.

Ми йдемо повз Будинок актора.

Це було вчора, це було вчора…

О, кохання науко, я твій дилетант.