Одкровення пастухам
Переклади Юрія Буряка та Володимира Маккавейського
Бартоломе Естебан Мурільйо. Поклоніння пастухів. 1646–50. Полотно, олія, 197 × 147 см. Ермітаж, Санкт-Петербург
Verkündigung über den Hirten
Seht auf, ihr Männer. Männer dort am Feuer,
die ihr den grenzenlosen Himmel kennt,
Sterndeuter, hierher! Seht, ich bin ein neuer
steigender Stern. Mein ganzes Wesen brennt
und strahlt so stark und ist so ungeheuer
voll Licht, daß mir das tiefe Firmament
nicht mehr genügt. Laßt meinen Glanz hinein
in euer Dasein: Oh, die dunklen Blicke,
die dunklen Herzen, nächtige Geschicke
die euch erfüllen. Hirten, wie allein
bin ich in euch. Auf einmal wird mir Raum.
Stauntet ihr nicht: der große Brotfruchtbaum
warf einen Schatten. Ja, das kam von mir.
Ihr Unerschrockenen, o wüßtet ihr,
wie jetzt auf eurem schauenden Gesichte
die Zukunft scheint. In diesem starken Lichte
wird viel geschehen. Euch vertrau ichs, denn
ihr seid verschwiegen; euch Gradgläubigen
redet hier alles. Glut und Regen spricht,
der Vögel Zug, der Wind und was ihr seid,
keins überwiegt und wächst zur Eitelkeit
sich mästend an. Ihr haltet nicht
die Dinge auf im Zwischenraum der Brust
um sie zu quälen. So wie seine Lust
durch einen Engel strömt, so treibt durch euch
das Irdische. Und wenn ein Dorngesträuch
aufflammte plötzlich, dürfte noch aus ihm
der Ewige euch rufen, Cherubim,
wenn sie geruhten neben eurer Herde
einherzuschreiten, wunderten euch nicht:
ihr stürztet euch auf euer Angesicht,
betetet an und nenntet dies die Erde.
Doch dieses war. Nun soll ein Neues sein,
von dem der Erdkreis ringender sich weitet.
Was ist ein Dörnicht uns: Gott fühlt sich ein
in einer Jungfrau Schooß. Ich bin der Schein
von ihrer Innigkeit, der euch geleitet.
Одкровення пастухам
Мужі, підводьтеся, мужі перед багаттям,
котрі знайомі з прірвами небес.
О звіздарі, скоріш! Над вами ватра
зорі нової спалює себе:
в мені є надмір світла і завзяття
од нього, та бракує місця, без
якого згасну під небесним зводом.
Впустіть мій блиск в життя своє: о ніч
у поглядах, серця з пітьми й нічні
без просвітку вмістилища марноти
доль мрячних. О, яка ж я одинока
у вас, і несподіваний для ока
є простір! Не дивує хай вас тінь,
що кине хлібне древо, – то світінь,
яка іде від мене, й ви, безстрашні,
чи знаєте, як світиться на ваших
обличчях майбуття? Від цього світла
багато станеться. Я вірю в це, оскільки
ви мовчазні; а віра в вас про все
розповідає тут. І спека, й дощ говорять,
і зграї птиць, і вітер, й чим єсте
не переважить і не скресне поряд
пиха, зростаючи. Ви не тримайте річ
у грудях, щоб не мучити в нутрі.
Як радість через Ангела в струмку,
щоб йшло крізь вас земне. Й терновий кущ
нехай, зайнявшись, буде знаком тим,
що Вічний кличе з нього, херувим.
Коли ж ви зволили до вогнищ ваших
наблизитись, то не дивуйте з них –
скажіть «земля», що ви – з країв земних.
Вклонітеся, й почує вас Всевишній.
Так це було. Та за часів нових,
коли і всесвіт шириться як подзвін,
пощо терновий кущ? Сам Бог проник
у парость жінки… Я, ваш провідник,
проникності її і сяйва одсвіт.
Откровение пастухам
Смотрите, люди – люди меж кострами,
Знакомые с безбрежностью небес!
Смотрите, звездочеты: я – над вами,
Восходная звезда; в небесном храме
Сверкаю исходящими лучами,
И стал мне тесен звездчатый навес!
Откройте ваше бытие для света,
И сумерки сердец и черных глаз,
Чья жизнь плащом полуночи одета;
О пастухи, мой свет сияет в вас!
Вы видели, какою тенью стали
Высокие стволы: моя – их тень.
Неустрашимые, о если бы вы знали
Про предначертанный грядущий день
На ваших лицах. Новый свет горит
Для многих дел земных; я вам его доверю:
Вы – замкнуты, и все к вам говорит –
К вам, молчаливым и правдивым в вере:
И дождь, и зной, и ваш священный страх,
И птиц полет, и песня урагана!
Нет места суете в таких сердцах,
И размышлений алчущая рана
Не сушит эту грудь: она сильна
Своим земным, как ангелы небесным!
И если б запылала купина
Пред вашим взором, и, в терновник тесный
Одевшись, херувим предстал бы вам,
В ночи лежащим у костров и стада, –
Без изумления к его стопам
Припав на лица, вы б узрели храм
В земле, которой лучшего не надо!
И было так. Но обновлен Завет,
И круг миров завязан от начала.
Не столб огня, – неугасимый свет
Принес от Бога деве свой привет,
И, чистая, она во мне вещала.
Паоло Веронезе. Поклоніння пастухів. Полотно, олія. Базиліка Санті-Джованні е Паоло, Венеція
За виданням: Райнер Марія Рільке Життя Марії: Цикл поезій. – К.: Українські пропілеї, 2017 р., с. 42 – 48.