Рільке: археологія святості

Юрій Буряк

«Поезія Райнера Марія Рільке не може мати серед своїх противників людей зі смаком», – каже Володимир Маккавейський. І це так. Українською Рільке перекладали Богдан Ігор Антонич, Богдан Кравців, Микола Бажан, Михайло Орест, Василь Стус, Мойсей Фішбейн. Ці імена є гарантом слів першого перекладача Рільке в Україні і в східнослов’янському світі Володимира Маккавейського, сина Миколи Маккавейського, визначного київського богослова, чільного представника київської філософської школи, автора «Археології історії страждань Господа Ісуса Христа», книги, донедавна викресленої з пам’яті нащадків, як і спадщину його не менш знаменитого сина, поета, визнаного сучасниками з першого ряду зірок Срібного віку (Осипом Мандельштамом і Павлом Тичиною періоду «Соняшних кларнетів»). Про це свідчить автограф Володимира Маккавейського на титулі книжки «Пьеро-убійца», подарованої напередодні громадянських тектонічних зрушень співцеві української весни, авторові пророчої поезії «Наречена йде…». Книжка В. Маккавейського з дарчим написом Тичині зберігається у київському музеї українського класика.

Перекладам з Райнера Марія Рільке – циклу «Життя Марії», створеного австрійським поетом на початку минулого століття, за переказами, після відвідання святинь Києво-Печерської лаври, за недовідомими імпульсами промислу Божого передував текст, появі якого завдячую відвіданню навесні 2015 року віфлеємської оселі Марії, т. зв. усипальні Богоматері в Єрусалимі та місць, осяяних Її земною присутністю в межах святого міста та його околиць.

Переклади й текст присвячую пам’яті Володимира Маккавейського та моїм дніпропетровсько-єрусалимським друзям Юрію, Ліні, Марії.

На трійцю

1

Усі вони були в передпокоях

сіонської світлиці, все було

як і допіру: владувало зло,

і кров, як і за Ірода, рікою

текла Іродіоном; поміж ядер

лежали трупи, вчавлені у грунт

кремнистий, плямами від шатер

нагадуючи про недавній бунт.

І то був День Зішестя – п’ятдесятий.

Вони, котрі в останню мить злякались

і відсахнулися, в собі тепер несли

від цвяхів рани і удари палиць

і тішилися тим, що з Ним були

у цій світлиці, де наскрізні двері

виказують присутність горніх сил

із тайнами Таємної Вечері

і під склепінням шурхотами крил.

2

Нутром відбитих нирок і печінки

і маревом од крові ув очах

перед обличчям Матері і Жінки

в них світ недовідомого мовчав,

щоб справдилося слово Іоїла-

пророка, передречене колись,

щоб їх небесна сила напоїла

безсмертям і вогні розверзли б вись.

І ось ця хвиля – подмухом із моря,

мов купіль, вітер – з тінню від хреста!

І засвітила сила, суща в зорі

з тих пір ще, коли з мертвих Він повстав.

І разом зала видихнула подив,

тоді ж вогні торкнулись їхніх пліч,

і мед в устах в’язав слова і подих

у кожному, одним із тих наріч,

якими говорили тут прибульці,

наділенім. Звернулись до прочан

апостоли, та хтось докинув, буцім

вони всі п’яні. Тож Петро почав

промову й на вікно вказав присутнім…

Був час пополудні й дійшла небесна твердь

розпечення бруківки: «Неосудні,

тверезіших за нас нема тепер.

Ні в Іудеї. Ні в Єрусалимі!..

Сьогодні Дух Святий зійшов з небес.

І чудеса, у храмові творимі,

се побратимства нашого хребет.

Зійшла на нас харизма із дарами

Святого Духа. З дев’ятьох чеснот.

Хай душі наші святяться як храми.

Хай Трійцею освятиться кіот».

Вірш є своєрідним прологом до перекладів «Життя Марії». Дякую Володимиру Мнішенку за підрядники, Музею Павла Тичини – за дозвіл оприлюднити автограф В. Маккавейського. Особлива дяка Олесі Урбанській – за вибір ілюстрацій та незмінну підтримку у ризикованих починаннях.

За виданням: Райнер Марія Рільке Життя Марії: Цикл поезій. – К.: Українські пропілеї, 2017 р., с. 3 – 6.