Про шлюб у Кані

Переклади Юрія Буряка та Володимира Маккавейського

Von der Hochzeit zu Kana

Konnte sie denn anders, als auf ihn

stolz sein, der ihr Schlichtestes verschönte?

War nicht selbst die hohe, großgewöhnte

Nacht wie außer sich, da er erschien?

Ging nicht auch, daß er sich einst verloren,

unerhört zu seiner Glorie aus?

Hatten nicht die Weisesten die Ohren

mit dem Mund vertauscht? Und war das Haus

nicht wie neu von seiner Stimme? Ach

sicher hatte sie zu hundert Malen

ihre Freude an ihm auszustrahlen

sich verwehrt. Sie ging ihm staunend nach.

Aber da bei jenem Hochzeitsfeste,

als es unversehns an Wein gebrach, –

sah sie hin und bat um eine Geste

und begriff nicht, daß er widersprach.

Und dann tat er’s. Sie verstand es später,

wie sie ihn in seinen Weg gedrängt:

denn jetzt war er wirklich Wundertäter,

und das ganze Opfer war verhängt,

unaufhaltsam. Ja, es stand geschrieben.

Aber war es damals schon bereit?

Sie: sie hatte es herbeigetrieben

in der Blindheit ihrer Eitelkeit.

An dem Tisch voll Früchten und Gemüsen

freute sie sich mit und sah nicht ein,

daß das Wasser ihrer Tränendrüsen

Blut geworden war mit diesem Wein.

Про шлюб у Кані

Чи могла ти не пишатись ним –

тим, у кому скромність за окрасу?

Чи й найвища ніч не блідла часом

перед сина образом ясним?

Чи не йшов, коли тебе вже втратив,

безоглядно до своєї слави?

Чи не він, бува, навчив ротатих

cлухати? І чи не він поставив

храмину оновленою? Ах,

скільки ти собі забороняла

зору випромінювати радість

і за ним ходити по стопах!

Але якось на однім весіллі,

коли мова про вино зайшла, –

ти на кив чекала і просила

поглядом, та жесту не змогла

осягнути. Але потім скоро

ти збагнула, що прискорив рух:

син твій став насправді чудотворцем

і обрав найбільшу із наруг,

невблаганно. Так, це вкарбувалось.

Та чи він тоді вже став святим?

Ти, це ти про все потурбувалась

у своїй засліпленості ним.

За столом, де фрукти з овочами,

й ти раділа, і як сльози із

залоз впали вниз, не помічала:

в крові із вина був присмак сліз.

О браке в Кане

В тайне лишь гордиться ты могла

Им, который был твоей осанной…

Помнишь ночь предвечно осиянной,

Помнишь, как пред ним бледнела мгла?

А когда ушел он, непослушен, –

Разве вел не к славе этот путь?

Уши мудрых научились слушать,

И уста едва могли дохнуть.

Звукам новым мал был старый храм!

Ах, себе ты делала укоры

За восторгом движимые взоры,

Что ходили по его стопам.

Но тогда, за трапезою брака,

Увидав, что больше нет вина,

Ты просила жеста или знака

И не знала, в чем твоя вина.

Взгляду внял он против воли; вскоре

Ты узнала, что твоя рука

Здесь виной: он – Бог и чудотворец

И вся жертва сделалась близка.

Да, – векам о том вещали строки,

Но, сказав тщеславные слова,

Может быть, ты сократила сроки

В слепоте земного торжества.

На пиру тогда сменялись блюда…

Ты смеялась, сидя за столом,

А в душе твоей, просившей чуда,

Влага скорби слезного сосуда

Стала кровью с жертвенным вином.

За виданням: Райнер Марія Рільке Життя Марії: Цикл поезій. – К.: Українські пропілеї, 2017 р., с. 58 – 64.