Лист ХV

Юрій Буряк

Мій

Вальгію!

Ти Флавія згадав.

Мені розповідали,

що Флавій не бідує.

Як може бідувати влас-

ник манускриптів, що

влаштував такий скрипторій.

Але у нього нирки хворі і серце

то кроками іде, то так басує, що душа,

от-от, і вилетить з сідла. Так-от, мені

розповідали, що Вальгій, бувши в Римі,

коли пропонував на Форумі податки

стягувати із державців за хабарі,

до себе запросив добірне товариство:

Помпонієвого друга Альга, заїку, що, як

Демосфен, дефекти мови надолужив блиску-

чими знаннями і міфи варварів латиною списав;

творця мініатюр і власника руки, якою водить

сам Юпітер, – Галла, та ін.; і серед них, крім Фла-

вія самого, жодного юдея; і що ти думаєш, –

з’являється Італік на повозі в оточенні двох фурій –

ти, певно, здогадався, хто вони;

ну, першим ділом, звісно заціпеніле

товариство оговтатись не встигло,

як половина трунків і наїдків була вже в шлунках

заволок; і навіть Флавій хитроокий

не встиг змигнути оком; а потім почалися

теревені – та маячня, яку Італік перейняв у жінки,

тієї чужородки, самиці богомола, з котрою він зли-

гався з бодуна, можливо, не без чарів чаклунства

і не без допомоги потойбічних сил; та годі. Отже, він

Флавію, котрий, ти знаєш, не був (нрзб.) походженням своїм,

і, більше того, коли влада закинула, що серед леґіонерів

з’явилися юдеї, він, як справжній воїн, зумів довести владі

і цезарю, що марна річ – змагатися із ним;

тому тодішні Ліберали поклали за краще погасити

цей конфлікт і страту замінили на вигнання;

а нині наш благонадійний у минулому Італік в особі

Флавія, зухвало вдершись в його дім,

почав нещадно таврувати спочатку нашого прелата

й намісника Юдеї, а потім все Юдейське царство

винити в усіх тих бідах, що спіткали Рим,

і фурії із ним підгавкували те ж.

Тоді, ти знаєш Флавія

іще по тих роках, коли ми галлів з бритами

зіпхнули в Океан, він став на повен зріст

і взяв Італіка за барки й ковпаки на фуріях

підправив набакир, і псу альпійському,

з яким він нерозлучний, схилившися донизу,

щось шепнув, показуючи жестом навпаки (нрзб.)

і поки розігнувся, Італіка і фурій

й слід простиг!

Згадавши Флавія, не без тепла пригадую

той напис, адресований мені, на титулі писання

в пергамені з ягнячої овчини:

“Горацію на згадку про антицезарське минуле. Леґіонер”.

Пробач, мій друже, за довгого листа. P. S. По прочитанні

віддай Помпонію. Або спали. Н. F.