Лист І

Юрій Буряк

Мій

Вальгію,

Горацій твій

щиро співчуває –

не побивайся, друже,

вже не воскресне Руф.

Лиш не вини в тій смерті нещасного Тібулла,

він був леґіонером, ходив на дику Скуф.

Згадай-но краще Краса, який на панцер

сотні стріл прийняв, але якого вбив один-

єдиний наклеп; коли прийшли по нього,

він попрохав, щоб вивели коня зі стайні

і наказав, щоб їхала із ним до цезаря імперська

стража; він вирубати міг би їх до пня,

але чи оминула б його чаша з

отрутою, ніхто того не зна, тому і

наклепа того він спив до дна.

Такою, Вальгію, є римська

вдача наша,

і не годиться

сумувати

нам.