Лист ХІV

Юрій Буряк

Мій

Вальгію!

Ну, що на це сказати?

Сказати чесно – я чекав цього.

Заплющу очі й бачу:

Тібр, спека, літо літа…

Одразу ж після свята ювеналій

на березі в сандаліях стоять напівоголені

Італік, Бублій, Варр.

У Бублія, найвдатнішого з нас мисливця

і рибалки, рибина в повен зріст людський,

хвіст на піску, а правою рукою за зябра

він тримає голову рибини

на рівні підборіддя, між ключиць.

Хто б міг сказати (таке й в страшному

сні не приверзлося б), що б трьох цих

друзів роз’єднало, які стоять, всміхаючись,

атлетів міцнотілих, що їх

так змінить час, і річ не в тліннощах,

не в тім, що нам до юнаків далеко. Гай-гай,

на тому світі Бублій, наш

мечник-життєлюб, і є підстави думати,

що входження туди могли прискорити

доноси Італіка (сьогодні через консула

одного мені передали цей текст). Мерзотник.

І Варр, блискучий Варр, що міг заворожити б

і Горгону, оракулів суперник й переможець

піфій, так тяжко пережив занепад Риму,

що став спіритуалом, і дико якось бачити

в його оточенні місцевих гарпій; чи не ліпше

було б сеанси гаруспіцій хоч якось чергувати

зі сценами рукоприкладства

і вибити мерзоту ще з живих,

щоб менше вже морочитися потім,

з’ясовуючи в спіритичний спосіб,

хто і коли, на кого і за ким

хвіст тягнеться далеко поза Рим.

Щасти, мій друже.