6

Юрій Буряк

Ой у лузі в Базавлуці козак помирає…

З пісень про козацьку смерть

А та ріка була із сонячного світла і звалася по-тюркськи

Базавлук, один кінець якого упадав у Луг, а з нього

У Дніпро, а другим торкався кристалічного щита,

Що підминав наш степ, сей щит з урановим осердям

Від Урана і від племен Турана, від іраномовних скіфів,

Котрі лишили по собі ці стоси міфів із води і сонця,

Ти припадав до ополонки, прорубаної в часі, до віконця

У заростях виткого винограду, який чомусь був названий

Дівочим. Дивився на алеї, на басейн, на Лєдоховського

В цементі, «засумованого» часом, на адміральський дах

У вигляді кокарди і на літовище з «конкордом» готелю

«Ibis» проти «Калібану», і з «боїнга» на вечорову панну,

Котра, мов дріж хребтом, алеєю нічною ходила слід у слід

З примарами нічного саду, де попід вербою японською

Дзюрчав ручай мелодією степовою: «Ой у лузі в Базавлуці

Козак помирає…» Поміж троянд і сукулентів.