Чужинець

Юрій Буряк

Звиклий до коней іржання, до стайні

І граціозних ігор, вікно

В хаті курній проміняв би негайно,

Тільки не пустять, і все одно

Річку, село це, ніжну вдовицю –

Все проміняв би за височінь

Рідного неба, Альпи де й вівці,

Білі відроги зі сновидінь.

Ярмарків галас у передгір’ї

І наречена – та, що колись

З-за живоплоту у надвечір’ї

В сукні легенькій злинула ввись.

Вдарив би зозла, втік би з острогу,

Жаль тільки коней, онде лоша…

Вбив би до крові в душу остроги,

Хай би дісталась дому душа!

Черінь огниста, хліба окраєць,

Дивиться тінню Дюрер з сіней:

І не вдову, і не доньку, а танець

Коней із сінешніх видно дверей.

Дме крізь кістки й балахон роздимає

Вітер на вершниці – коней канкан.

Стайня й для коней та ж бо тюрма є.

Стяги червоні. Чорний туман.