Новий Камю
Юрій Буряк
Переклад з мовчання
Людина абсурду не пояснює, вона описує.
Ж.-П. Сартр
Той чужак, котрий суне нам назустріч,
рухається із глибини дзеркала.
А. Камю
Він списоносець, не танцює танго…
Anonym (1971)
Чудесний спокій сплячого літа
вливався в тебе, буцім прибій,
найдрібніші скалки без майбутнього,
спалахуючи, викликали бентегу,
сорок років тому, пляж на Амурі,
постать NN (мішені)
подовжена сонцем,
як біблійна заповідь «Не убий!»,
оскільки прекрасне мети не має,
тоді ж і слід було порішити сердегу
просто тому, що натовп, що
в той час на Амурі
жив реальний екзистенціаліст,
котрий брав на себе відповідальність
за чужі гріхи перед Богом,
його звали Матросом… з піску
було видно берег острова
через Дніпро, залізничний міст,
що під потягами детонував раз у раз,
ухиляючись не лише від косого, але й прямого
погляду; він (мішень) за антропо-
метричними даними –
не Аполлон, але точно якийсь герой,
поміж торсів проходив, стопою
гарячий пісок
підминаючи, розглядаючи форми,
переважно жіночі: стегна, груди
в бюстгальтерах і трикутники із зеро,
в яких нескінченність тремтіла,
наче пунктів призначення ірреальні платформи
тих електричок, транзитних і пасажирських,
«скорих», почасти й товарняків…
схожий на багатоборця засмаглою шкірою,
з ледь опущеним правим плечем;
(чи в Матроса, бува, не було задля
мокрої справи тоді моряків?).
Лід – із іншого часу. Хоча слово
із льоду і стиль крижаний, а пече
клятий пісок, океанське дно
з дрібно помеленим кришивом із зубів акул;
виміри геологічні: постріл згодом
сприйматиметься як дрібниця
видового непорозуміння, як перезміна
між людським і нелюдським на біваку…
чудесний спокій сплячого літа
розрівнював лиця
(розв’язував руки вбивцям),
залишалося небагато: визначитися,
хто стрілятиме першим і чи впритул
чи з відстані… прекрасне мети не має,
тому краще померти
замолоду, коли ти ще засліплений і,
мов шкрек на вужа, дивишся на красоту,
яка ліпить з ліпот собі кулю
і себе вже не мислить без жертви,
* * *
поки спокій чудесний вливатиметься,
і збагнеш ти, що це гіпноз,
тисячократ повержений,
окропиш пісок цей кров’ю,
і того, в кого кулі ти не всадив,
роз’їдатиме час-некроз,
ентропія чи богомола самиця –
для нового закрою
через травлення й переходу
гіпнозу в гіпно
інших якостей полотна, матерії
нелюдських містерій,
що за давністю втратить
значення, позаяк це було давно,
кілька життів тому, і неправда,
що ти підвівся, струсив із плавок
пісок і весь набій розрядив у стерво.