З майбутнього (І)

Юрій Буряк

Звозять звірів, триває війна у Галлії, білий

орел на клейнодах скроплений речо-

виною, що походить на кров, і сечею

тхне із задвірків, селерою, цвіллю.

Імператор Коммод покровителів спекавсь нарешті.

Як йому хочеться вмерти за гарну ідею!

Центуріони, одначе, провалюють все, що замислює цезар,

черви підточують мармур пароський і бронзу –

не тільки

те, що гниє та іржавіє; над водогоном

арки нових акведуків; зайнятись інцестом

стид заважає поважній матроні; консул

знов перевагу віддав різаку перед коном.

Падає в тирсу обличчям новий гладіатор

з еліти

непереможних в усіх (або майже) двобоях,

пальцем великим ноги йому на кадик наступає

інший звитяжець з країв, за якими екватор;

раб із копальні в солярій повзе вздовж забою;

тягне із терм, катакомб і з трупарень

духом часів, що із ран кровоточать з-під цвяхів,

наче давно це було вже і знов у повторі

сталу реальність у рамці свої заганяє.

В сутінках Риму на барбарис дивиться зв’ягель

і кипарис – на кору крейдяну осокорів

з тіньми розіп’ятих над вогняним виднокраєм.