3

Юрій Буряк

Принцесою батярського застілля,

укохана і випещена діво,

сама в хмелю від піни пійла, пива,

дубовими ослонами й столами

оточена з розсипаною сіллю.

Ти вгору йшла на вранішню молитву –

на гору, де собор святого Юра,

і місто Лева рухалося левом

у затісній ущелині вольєра:

внизу була його архітектура,

що змішувалась вранішнім туманом

і Моцартом, і скрипалем з Потоцьких

палацу, і з підвальних буцегарень,

пекарень і цирулень, і каварень

в гримучу суміш, галицька красуне;

вино з Молдови, штофи венеційські,

гірський кришталь зі слів католікоса,

слід бедуїна в червонястій глині

в Успіння храмі, в ратуші, на вежі

гуцул і лемко в планах Барбаросса,

під смолоскипом, де в сліди ведмежі

лев ставить золоту свою лабету,

де гармаші і квіти на лафетах,

де від вождів приймають естафету

і де сильфіда з молодим поетом

із філіжанок п’ють громокиплячу

смолу…

Я вранці поміж янголів побачу,

як ти, зникома, в газовій сорочці

ідеш над містом, як ідуть із прощі,

і як щезаєш біля кнайпи, в точці,

де змалюються до кобіт звичайних;

ти в сукні черемхово-фіалковій

до ресторану входиш на Валовій

в старі даґеротипні інтер’єри

і чути звідти, як спадає одяг,

і голою виходиш до портьєри

і відтуляєш… дивишся на мури

і на бруківку мокру і на лева

із Моцартом, який в соборі Юра

наповнив твою плоть вогнем відправи,

немовби відіграв святкову п’єсу,

яка сприя засвоєння процесу,

як сік селери й дух міцної кави,

й на простирадлах боротьбі з лукавим.

– Так, начебто…

так, начебто, але могло б інакше.