«Викопують Шевченка, як статую Аполлона...»

Юрій Буряк

Викопують Шевченка, як статую Аполлона, з піску,

і ось він з’являється на повен зріст

і, до семи чудес світу подібен,

засипає копачів у відвалах;

стебуняччя зі шкури лізе –

так підсобити хоче.

Над ним замість неба натягують бубон –

хай кацнельсонівщина зі сплесками айзенштоківщини

з добролюбо-бєлінсько-некрасово-чернишевським

трамбують Пушкіним

і цілий апарат головоногих

рік за роком проживають життям Кобзаря (за настановами Коби)

постукуючи кістками попередників-«шевченкознавців»

у місцями провалений бубон,

вивчають день за днем

з ким-кого-кому-як і навіщо наразі,

чітко взоруючись на коли;

бідному Кобзареві нема

куди дітися

в делікатних питаннях багатокрапок…

І так без кінця

тепер перетрахують шевченкознавство,

вивчають самих себе,

часом гублячись, де вони а де він.