9

Юрій Буряк

Моря, землі і пісків незліченних колиско, Архіто,

Вбогі сьогодні тебе покривають

Пригорщі праху нікчемного біля Матинського мису;

Жодної користі з того для тебе немає,

Що підкорив ти етеру обитель і простори неба

Осягом думки, приречений вмерти.

Й батько Пелопів поліг, бенкетар з товариства безсмертних,

Вмер і Тифон, у безмежжя небесне простертий;

Також Мінос – той, котрому Юпітер відкрив таємниці:

Орк – Пантоїд – і повернення в Тартар;

Той, що у Геринім храмі щита зняв й довів цим наочно

Вчинком, що Трої сучасником є і, без жарту,

Що тільки шкіра і жили, він твердив, підвладними смерті

Є, сам же він був знавцем не останнім

Істин, що містить природа, ти знаєш. Та все ж по дорозі

В Ніч ми відходимо всі і йдемо до вмирання.

Фурії Марсові лютому жертв постачають без ліку,

Гинуть плавці в ненаситному морі;

Юних, старих смерть шикує в гробах. Поза тим Прозерпіна

Скрізь не минає нікого, жорстока, memoria –

Так і мене іллірійськими хвилями Нот буревійний

Змив з корабля, Оріонів супутник.

О мореплавцю, піску хоча б жменю ти кинь, бодай череп

Мій із кістками вкрий, зглянься над прахом забутим.

Я ж бо не маю могили. За це всі бурхливі погрози

Хвиль від Гесперії дальньої Евр хай

В напрямку лісу Венузького звіє, ти ж цілим лишайся:

Всі нагороди на тебе хай зверху

Рясно Юпітер проллє і Нептун, охоронець Таренту.

Так, гріх для тебе – ніщо! Перед Небом

Ти не тремтиш, це зашкодити може твоїм безневинним

Дітям, і суд по заслугах й відплата на тебе

Ждуть, бо не вмруть без відомсти ці мольби і не порятують

Жертви тебе аніякі. Недовга ж

Річ це – три жмені піску, якщо навіть кудись забарився,

Кинь на могилу мою і рушай у дорогу.