13

Юрій Буряк

У горах серед скель я Вакха якось бачив –

Той співам – вір мені, майбутнє плем’я! – вчив

І німф…сатирів…ячих

О слух мій, то був спів!

Евое! Весь тремчу, наляканий недавнім

Видінням, але Вакх опанував мене.

Евое! Вакхе, зглянсь і тирс твій (сила та в нім!)

Додолу хай не гне.

Я можу як співець безумців оспівати,

Вино і молоко струмистоплинних рік,

І дупла, із яких тече медів достаток,

Й те, як Лікург поліг,

І про Пенфея дім, його страшний занепад,

Про золотий вінець твоєї пари, що

Сузір’ям став, аби нам сяяти із неба

Супроти всіх ніщот.

Під владу свою гнеш морів і рік потоки,

Поміж безодень гір ти любиш за вином

Вплітати в Бістонід густі й духмяні локи

Змій з лагідним жалом.

Коли ішла юрба злих Велетів безбожна

На крутосхил, де трон Юпітерові, Рет

Наткнувсь на лева там, а лев йому тотожний

Від пащі до лабет.

Хоч поголос ішов про те, що ти придатен

Лиш до танечних дійств, а не для ратних справ,

Проте лишився ти, як був… для бою здатен…

Для бою і забав.

Сумирним Цербер став, коли тебе побачив

І золотий твій ріг – почав хвостом

Крутити, всім єством прогнувся він собачим

Перед твоїм перстом.

Коли ти йшов…