12

Юрій Буряк

Помпею, що зі мною в лавах Брута

Не раз дивився небезпеці в очі,

Хто зміг тебе квірітом повернути

Італії богам і Ларам отчим?

Удвох з тобою часто, любий друже,

Ми віддавались Бахусові щиро,

На кумполах – вінки, бувало, й кужель

Із кучерів і аравійське мирро.

З тобою виніс я Філіппи, втечу

Нестямну, кинув щит ганебно

На полі ратному, зневажив те, чим

Наділений як воїн був я Небом.

Мене Меркурій перевів крізь лави,

Тремтячого, вгорнувши тіло в хмару,

Тебе ж на гребінь бою він підняв і

У жертву кинув хвиль накатам ярим.

Не знехтуймо обітницею учту

Юпітера – за службу, що стомила:

Під лавром випростайся, душу не засмучуй –

У келихах оцих поновна сила!

Наповнюй келих – ліки від скорботи! –

Масикським, мирро лий з ємких посудин…

Хто з мирту і селери нині зробить

На чола нам вінки? Кого з нас буде

Призначено господарем бенкету

Венерою? Немовби едонянин,

Забуду я про те, що є поетом,

Бо тільки з другом бути можу п’яним.