Логотип сайта Юрія Буряка
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Переклади / Поезiї / Вірші з книги «Торжества» / Пейре Відаль у похилому віці

Поезiї

Вірші з книги «Торжества»

Пейре Відаль у похилому віці

Езра Паунд (переклад Юрія Буряка)

Йдеться тут про Пейре Відаля, що уславився безумством на весь Прованс, про якого ширяться оповідки, як він мчав божевільно, мов вовчисько, гнаний любов’ю до Лоби де Пуейнавтьєр, і як чоловіки полювали на нього собаками і вполювали таки у горах Кабарет та й привели його напівмертвого в домівку тієї вовчиці Лоби і як вона зі своїм володарем зцілили його, приймаючи немов справжнього гостя, і він був якийсь час у їхньому колі. Ось він каже:

“Коли я згадую дні мертві й чарівні,

Що ваблять мене безумом блискучим,

О, щиро силу я кляну свою

І сонце проклинаю нестерпуче –

Хай тішиться з моєї смерті знов

І глумом сяє на довкільні кручі.

Відалю, зваж на мене, з бевзів бевзь!

Цар-вовк, я був міцним у сяйві літ,

Гнав оленів крізь хащі із вільшини,

І не один співав про це піїт;

Недовго мої ніздрі дратував

Оленячий, ще не простиглий слід.

Я був грозою сірих вовчих зграй.

О Боже! Кров оленяча – це сказ

Блискучим іклам, пурпурові губ!

Та гарячіш за кров є смак образ,

Які злітають з вуст Пуейнавтьєр!

Їх не притлумить швидкоплинний час.

В душі Відаля – синява ночей.

О! неба фіалкова глибочінь!

Прозора і глибинна чистота,

Кришталь зірок і сон без сновидінь,

Нечастий гість мій, дяка всім святим

За пильнування, за Петрову тінь,

Що завдяки їй не заснув між мальв,

Як бевзь; се там духмяний нурт,

Вздовж Рони Лоба берегом ішла,

В зелену хвилю вбрана, у весну

З єдвабу, який ледве прикривав

Ті форми, що в мені вели війну

І звоювали! І взяли в полон!

Вовчиця Лоба мовчки йшла крізь ніч.

До дідька всі розмови і слова!

Любов палає мовчки.

Як доля, що тримається в броні

До часу віддавання і брання.

Непереможна, доки в смерть не гра,

І за надгробки з мармуру біліш,

Не спиниться і не завмре нараз.

А потім я, не кваплячись, дістав

Наполовину той кинджал із піхв

Шафранних, що вібрує і тремтить.

Аж ось вона прокинулася, зойк

Від стишеного леза ніч пройняв.

Красу ж яку світ забирає – той!

Чи сивіють й такі із плином літ?!

Завваж, се той Відаль, якого в кров

Зацьковано, та він тріумфував.

Твій, сонце, що летів за мною слідом,

Хай буде проклятий глумливий сміх.

Я сам блукав, безумець і сновида,

О зглянься, Боже, – мов старезний дуб,

У зморшках весь, це я сміюсь над світом!

А хто чував про славу моїх днів?

Звитяг таких не відав ще ніхто:

Єдина ніч, єдині плоть, вогонь!

Куди вам, скнари, до моїх чеснот

І слави на землі! Чи хтось із вас

Злетіти здатен до “сяйних висот”?

Часи нікчем! Без пристрасті

Й жадань, о сіросте нездар, блазнюй.

Беріть на глузи немічність мою.

Та я сміюсь над силою вогню,

Який дотла спалив мене.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ах, Кабарет! О Кабарет. Хребти твої!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Геть руки! (нюхає повiтря).

Х-ха! Гарячий слід!”


Примітки

Варіант перекладу:

Пейре Відаль у похилому віці

Це слова Пейре Відаля, що уславився безумством на весь Прованс; про нього розповідають, що він збожеволів, уподібнюючись вовкові, через свою любов до Лоби де Пуейнавтьєр, і його цькували собаками на горі Кабарет і принесли його замертво до оселі Лоби (вовчиці) де Пуейнавтьєр, де вона та її чоловік зцілили його й прихистили, і він провів якийсь час у них при дворі.

Він каже:

Коли я згадую великі мертві дні,

Що ваблять мене маренням блискучим,

О, силу я тоді прокляв свою,

В якій була звитяги неминучість;

За мертвим угорі

І сонце з глумом осявало кручі.

Відалю, схаменися, з бевзів бевзь!

Цар-вовк, був я міцним у цвіті літ,

Гнав оленів у заростях вільшини,

Жонглери оспівали мій політ,

Недовго мої ніздрі дратував

Оленячий, ще не простиглий слід.

Я був грозою сірих вовчих зграй.

О Боже! Кров оленяча – це сказ

Зубам блискучим, пурпурові губ,

Та гарячіш за кров є смак образ,

Які злітають з вуст пуейнавтьєр!

І не потьмарить швидкоплинний час

В душі Відаля синяви ночей.

О! пурпурова обрію глибінь!

Глибінь і сяйво, Боже, в небесах

Кришталь зірок, не бачив сновидінь,

Гостей найрідших, дякую Святим

За пильнування, що з Петра велінь

Я бевзем не заснув посеред мальв:

Як павіть, знаменуючи весну,

Вздовж Рони Лоба берегом ішла,

В зелену хвилю вдягнена до сну

Із шовку, який ледве прикривав

Її безмежно ніжну білизну,

В полон мене узявши! у полон!

Моя вовчиця мовчки йшла крізь ніч.

Слова? але навіщо ці слова?!

Любов палає мовчки.

Як доля, зачаївшись у броні,

І, полонивши, віддає усе.

Я смерті чарівній належав там,

Що за надгробки з мармуру біліш.

Судомою звело мені вуста,

Коли сподобився уздріти я

Оголену наполовину сталь

Кинджала в піхвах, втім, увесь кинджал

Враз оголився над моїм клинком.

І – сміх. Цар-вовк, я став її сірком?

Яка краса! Й вона піде з ціпком?!

Жінки сивіють разом з плином літ!

Зацькований Відаль-вовчара в кров,

Але нарешті й він тріумфував.

Прокляття, сонце, сміхові твоєму,

Що завжди мчав, летів за мною вслід

І, гнаний мареннями в лісу темінь,

Вбачати в мені ладен ветхий дуб,

Хоча звитяг було тьма-тьменна в мене!

А хто чував про славу моїх днів?

Їх не повторить натовп цих заброд:

Злютовані в одне – ніч, плоть, вогонь!

Куди вам, скнари, до моїх чеснот

І слави на землі? Чи хтось із вас

Літати здатен до “сяйних висот”?

Хирлявий Вік! Наслідують мене

Самі нездари, з ними й ти блазнюй.

На глузи ви берете мою неміч.

Послухайте-но сміх мого вогню,

Чий попіл я тепер.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . !

Ах, Кабарете! пагорби твої!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Геть руки! (нюхає повiтря).

Ха! Це свіжий слід!

Вірша написано за мотивами оповідок про трубадурів ХІІ – ХІІІ ст. Пейре Відаля та Понса де Капдюйеля з “Життєписів трубадурів”. Ще один мотив, який звучить у вірші, – міт про Актеона, перетвореного на оленя і переслідуваного гончаками Артеміди. Артеміда була сестрою Аполлона, з-поміж іпостасей якого був і вовк.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2019 Ю.Г.Буряк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 80

Модифіковано : 15.07.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.