4. Марія

Юрій Буряк

І сестра прийшла й каже: «Коли повернулися ми з Петром

і розжились на квартиру на Баглії під Дніпродзержинськом,

Петро, як магніт, притягував усіх у дворі до себе

і не було ворогів у нього, він справжнім був водієм.

Ми так настраждались там, а він світився добром,

теплотою, вдячністю до сина, доньки… і жінки,

і все казав мені: “Маріє, дарма ти до мене їхала, не треба

дітей було брати”. І знову: “Таких, як ти, і з вогнем

удень не знайти”. А тоді повторював: “Навіщо снігам

віддали ми дитину? Навіщо ти їхала? (Там ні лікарень,

ні умов не було для дітей каторжан, політв’язнів,

вона померла від апендициту на руках

у нього). Але, бачиш, батько правий був: і там

люди як люди, дарма що їм кару

доводиться відбувати нізащо, лише за власні

чесноти… – казав мені він, – Маріє, ми подолали страх”.