Під кутом числа й розрахунку злету

Юрій Буряк

Костянтину Косаревському

Він стоїть на межі

і повільно береться руками

за хвости чепіг і так

натискає під татакання сухого бадилля,

так, що зрушує з місця наріжний камінь,

тирло, балку і все нагірне засілля;

його чоботи в ґрунт

ув’язають, він бачить, як дві тарілки,

більша й менша (одна під од-

ною), залітають, місцями міняючись, на посадку,

і веде перелогом за кіньми стрілку;

в полотняній сорочці, стрижений під насадку,

сам собі бугаєм

видається часом, як за биками,

ідучи за кіньми, ґрунт

оре не узгір’їв камінних на стелах римських –

антрацитовий гумус, чорнозем карми,

рискалем підрізаючи все під риску,

підтинаючи так,

наче риску віків під мовчанням

підбиває – поколінь, що орали тут,

щоб засіяти степ і в жнива зібрати

той врожай, що відтворенням урожання

котить хвилями збіжжя від Таврії до Еллади;

угрузаючи в ґрунт,

під кутом числа й розрахунку злету

крил живих і таких, як оті,

що стоять над полем у небі й чекають,

коли кінь злетить ачи орач з предметом

оранки перестане краятись тим, що крає,

з плугом зрісшись як птах

із розкриллям веселки у плечах,

яке тисне сферично, і він самотою, сам,

в полі зору вічності, ставши край поля

лелекою, віч-у-віч побачить, як наближається вечір,

і почує кроки за шумом з моря;

від межі до межі

краєм поля, мов цуг, виводить

коней він, веде стрілку під лезо, плуг

розвертаючи, а за ним, зміщаючись, дві тарілки,

менша й більша, одна по одній, рушають з місця,

щоб, як Земля і Місяць, лягти на ріки –

з ним і з кіньми його навспак

повернути і майже злитись тоді з роками,

плугом, цугом, плугатарем,

за мішень у полі тримаючи

знову тільки наріжний камінь

на протилежному боці

вічності…

Жаль, що іншого бутності, що за нею, вже ніхто не побачить.