7

Юрій Буряк

В ніч, у дощ, з Києва на Дніпро

газель, стіна дощу, за Градиськом

з’їхали на узбіччя і годину чекали,

доки припиниться злива.

Геть розбитий, ледве зійшов біля

старого мосту, кулі й леви

періоду вождів голомозих,

сталеві ферми, колись тут

мріялось Яворницьким,

сонцем у просвіт биків сталевих.

Новий мій знайомий був алкашем

і за сумісництвом винахідником

надпотужних турбін (це крутіше,

ніж бути продірявленим калашем).

у місті, напів-

люмпенізованому сьогодні,

де самі лиш небоговгодні

під прицілом Всевидючого KGBі

шукали пригод собі

на же… краще буть бомжем

і не мать проблем,

прогнівивши ре(гіон)ального генерала…

«Це вона йому авторитет підірвала».

Там Петровський стояв,

до станини тулячись, а вгорі над порталом

будинку напроти компатріоти

повісили пику червоного бонзи

з півнем на загогулині,

і Петровський з бронзи

(наш корешок) питав: «А шо?»,

а той махав ручкою, тіпа

«Всьо будєт харашо!»

Неймовірні болі у спині

і Філіпчик вправляє хребці,

збоку глянеш – не голубі, а сині, як голубці

на тарілці, але слід віддати належне –

стало на ранок легше.

Мене промацували на зв’язки,

але, не виявивши їх, наки-

вав п’ятами батько олігарха

і, мов хтось накаркав,

зателефонувала (-ав) з (до) Києва –

шансів утриматись ставало примарно мало.

Під мостом Новим (як Мірабо) у шатрі з мангалом

пили горілку,

була субота, а я чекав понеділка…

А в понеділок я знов чекав на понеділок,

а тоді знов і знов,

і відчув, як земля тікає з-під підошов.

Я поїхав у Петриківку до сина,

ми ходили рибалити на Чаплинку,

після чого снилися каламутноокі

хлопці й снасті рибальські,

жилка з гачками й блешнями,

наче куля з колючого дроту

з пацанами тутешніми,

і я намагався розплутати

ці диявольські снасті,

і було це не в Петриківці і не в Дніпрі,

а десь на фермі якогось ковбоя

в штаті Флорида,

і прийшов я до свого родин-

ного дому, і наш під’їзд крізний

був закладений каміняччям

і кригою чи скрижанілим плачем.

Пам’ятаю, біг степом,

лівим берегом Орелі

в напрямку до Дніпра,

біг степом за хлопчиком, а чиясь дітлашня

думала, що це така гра, й бігла за мною,

тобто за течією Орелі, а далі вже за водою

дніпровською, до старого мосту,

куди я в те літо приїхав уже не додому,

а вперше – гостем.