5

Юрій Буряк

Брат В. К. і він опинились тоді на асфальті,

в черевиках розклеєних пробивалися грачуванням,

був іще один, Фелікс Марксович, той обіцяв на Мальті

будинок за фуру з титаном, її розмитнення, дозвіл вивезти за бугор,

а до того була ще одна путана,

він із друзями, схожими на тхорів,

заглядав у «Більбао», з піснею Шевчука Ю. про осінь

пронизливо протяг між ліхтарів підводив його до рози вітрів

на розі вулиць Якіра–Бубнова–Артема

(з огляду на компанію, непогана тема)

і вночі ця революційна тройка набувала предметної актуаль-

ності, з баксами у кишені він займався за стойкою не віртуаль-

но, але мов ковток повітря була… з нітрогліцерином…

сексом з барменшею, хоч та й називала його Імпо-94.

І тоді він пішов напропаще, як цар Соломон, від спальні

до спальні, і якби не В. К., було б це тільки в царині візуальній,

він придумав назву українському джипу – «Байда» –

для нового концерну

американо-українсько-гонконзького і на стрілці навзір концерту

нагадував типа в кепі мера з дошки «Їх розшукує міліція»…

там були хлопці, котрі загинуть невдовзі у перестрілці,

котрі не повертають позик і не здаються в оренду, які, раз

поставивши з ризиком для життя, отримують пожиттєву ренту:

Майк, Миша чи Мойша, за рад. часів фахівець з пошиття

верхнього одягу, підданий США, його друг-подільник, Я., що чотки

пальцями піаніста теребив і клав ножа на лезо,

п’ючи мінералку натомість «водки»,

й найголовніший з них Р. – бригадир у минулому чи начальник цеху,

що дивився у трюм теплохода, з якого вир

під мостом напроти Видубичів: «Не х…

соплі жувати, хлопці, пора кінчать», – казав, – далі йшли цифри

впереміш із ать-переать;

ледь не забув серед присутніх лідерів кол. директивних орга-

нів Є. і Б., та ін. зашморганих представників «нєхілих» професій…

вони разом хрестилися в храмі однієї з конфесій, а тоді розбрелися

як сироти хто куди і невдовзі втратили шанс

буть найближчими до Всевишнього,

і узявши на грудь трохи лишнього перейшли не на шнапс, на квас…

подавали смажених карасів якраз по 2 кг на тарелях,

тости лунали во здравіє у світів паралелях

за нових батьків автомобільного бізнесу; чотки зібравши в кишеню

нервово драйвив шворку в пальцях піаніст Я., чекаючи виносу

тіла елегантного поросяти із дарами океанського дна у носі,

ресторан погойдувався на хвилях не приявного ще океану,

хтось казав, що не байдики бити зібрались вони, про нові слогани,

про джип новий з ім’ям Байди, а хтось, як на гаку підвішений,

вгору квапився за видною з трюму зграєю альбатросів.