4

Юрій Буряк

І на дорогах – птахи, восени – супроводять сороки,

сови і яструби самотою сидять на верхівках

дерев, іноді ворон завбільшки з орла пролетить одиноко

в напрямку Криму, назираючи пташку чи мишу полівку,

а коли поля замерзають, птахи вилітають на шлях,

перепели і дрозди, шпаки перемерзлі,

які під колесами гинуть, як об машину тля,

б’ються, і на дорозі лежать оболонки їхні, або тіла, запаяні в “мерсі”;

ти дивишся на забитих птиць і тварин, на їхні замерзлі трупи,

на візантійський обрій і на світляні стовпи, застиглі янголами на месі,

по всіх, хто заснув за кермом, чи з двигуна шурупи

в кого випали, чи з голови клепки, коли наїжджав на істот, сам на Господнім лезі.

Вся траса вкрита вінками і виє вночі в жалобі

за душами всіх загиблих; водій дістає філіжанку

на повороті, коли – рефрижератор з боку Фороса, піт проступає на лобі,

він дивиться вниз у прірву, як у консервну банку

з вибитим дном, погляд його дещо осоловілий,

серпантином на ПБК мчить старенька “тойота”,

він дальньобійника матюкає, називає дебілом

і каже, що ми були від польоту Майоля зі скелі в море на йоту.

Бог милував. Десь унизу – оксамитні ночі у Парковому,

за серпантином, скеля Чернець напроти римської тверді у Симеїзі,

Гурзуф кипарисовий, за Ай-Данілем, де кохалася кримська шипшина, татарка,

з мавром-лавром, ущелина, де Вернадський (старший) з хаосу візій

прозрів майбутнє незгірше за Нострадамуса,

а ось і порт збурених вод кривавої Ялти,

куди скидав Бела Кун хлопчаків екзальтованих з гамузом

забобонів, а поет із Пітера порт і Понт зате як ніхто зумів оспівати.

Ялта прикметна ще й тим, що саме звідси ми мали привезти гранати.