3

Юрій Буряк

Полтавський пейзаж поступово змінивсь на таврійський,

частіше й частіше з’являлись похилі маслини

і хмари чим далі, то більше скидались на дійство,

з прискоком пливли над автівкою, як балерини;

рівнинні поля, обгорілі дерева, як жертви

нового підходу цілинного степу обробки:

“Вони поспішають усе, що лишилось, дожерти”. –

“Хто саме – вони?” – “Хто випалює степ. Недойобки!”

Пройшли Мелітополь, з шумерами поговорили

в генделику обіч старої дороги; відроги

підземного кряжу із вийсть Кам’яної Могили

униз попливли понад краєм безодні пологим

аж до меотійських боліт, до рибальських наметів

з уловом кефалі й білуги в багажниках смерті

з Червоної Книги, в автівках, від куль продірявлених, крові, кюветів,

а іноді, зрідка, звитяги бидлоти і смердів над тими, хто подать збирає…

над ігом татарським, з класичним відбором ясиру,

і чайки над гладдю солоною чи перельотом,

чи втечею від людей і приманок у вигляді тих, над ким вирок

негласний здійснили – голіруч, удавкою, шротом,

що раків печуть на до Чорного моря підходах;

і промисли давні, де в’ялена риба на мажах,

де сіль перекопська на кров’ю окроплених бродах,

волів ремигання, шляхів перехрестя з Чумацьким.