5

Юрій Буряк

Над морем і морем і морем у місячнім сяйві

із чаші на яйлі за гоном кефалі, як іграшка, ялик,

де хмари і хмари, де сходяться хмари назавжди

і комір на горлі – так тісно! – де тягнуть металом

на дно якорі, ланцюгами прив’язані ядра,

в порту ще стоять кораблі на Стамбул і Афіни,

й підносить Георгію Біблію древня дворянка,

породистий кулі стоїть над причалом картинно,

покинутий кимсь, а довкола кружляє дворняжка;

заплутаних вулиць означені струмом пунктири

для тих, кому пізно, стріляюча в ніч каталажка

і набрід брутальний, що зветься у них командири;

і вечір, застібнутий наглухо нб верхній ґудзик,

від гонів кефалі посріблений гранню уяви,

і гори, віддалено схожі під зиму на Фудзі,

де цвинтарна тиша лісів – із видінь Куросави;

та це вже далеко під гору, аж на серпантині,

де трунки добірні ховає внизу Магарач у

підвалах, дубових діжках, де пляшки старовинні

з холодної форми настоянку ночі гарячу

до крові домішують морем і морем, над морем,

де з номера бачиш того, хто на тебе дивився,

на обрій піднявшись, і щез поза обрієм скоро

з уламками армій, армад і дивізій, і візій.