Грузія. 1982
Юрій Буряк
Святої Ніни череп’яна Мцхета,
форпост нагірний Джварі, й серед плит
(такий пасаж!)
набір для трафарету:
Ісус-канатоходець, як міраж,
але – не справжній, схожий на репринт,
і Вифлеємська зірка, мов комета
з малюнка Нарбута. Тепер чимдалі
дорога важча, де серед снігів
харчевня та
і миска із хінкалі,
сувора недоступна висота,
порожній знак давно забутих слів,
як, власне, й смак, скажімо, цинандалі.
Тифліс. Лаврентій Павлович у фарах,
точніше, резиденція його;
час каяття,
імперія на марах.
«Нас три мільйони! А вони – “злиття”! –
говорить Аміран. – А вас – ого,
аж п’ятдесят!» “Але свідомих – пара,
і з більшістю, здається, несумісна”.
Водій, котрого звуть “Марсель Марсо”,
бере лаваш,
і логіка залізна,
де фігурують кількість і метраж,
діставшись безповітряних висот,
спускається, як вечора завіса
чи жалюзі прозору до пекарні,
де зупинився час. І це – Тифліс.
Фунікулер,
як полоз повз ліхтарні
стовпи, повзе додолу до печер,
від Пантеону – повагом – униз,
у беріївсько-сталінський терарій.
Шалікашвілі, арлекін тифліський,
багатодітний і щасливий мім,
уже – як брат,
старим провозить містом,
доповнюючи словом корелят,
на гору нас веде, у власний дім;
він є артист, і стіл – з грузинським блиском.
А вранці над великим стадіоном
портрет вождя піднявсь на повен зріст:
смола й гранат,
і стрічка похоронна
окантувала з Брежнєвим плакат;
генсек з вітрин дивися, з вікон, крізь
шкло, оплакуваний гейби як persona
non grata, в кожнім закапелку міста –
з Індірою і без, усміхнений і злий,
при свічечках
і при Зірках сяйнистих
Героя, що освітлювали шлях
від Кам’янського до Москви прямий
найпершого в країні комуніста.
Кнурі чорняві на задвірках Поті,
в них щось – від іншого вождя,
тому – й метал,
і траур – на заводі;
під зсунутим портретом “генерал”
читалося, “ісимус” того ж дня
з широких кіл на пси пішло в народі.
З радіоточок пролунали четьї,
гармати гахкали й щораз державна мідь
вдаряла в такт,
допоки на лафеті
лежав генералісимус-мертв’як,
та в домовину обірвалась кліть
і хряснуло, й немов по естафеті
державу з рук у руки перейнято
і Поті, з кабанцями у дворах,
й автобус наш,
що виїхав на свято
й через вождя застряг під абордаж
того, що відбувалось у верхах:
новий на трон мостився імператор,
там натовп голосив, що хоче в НАТО, –
ворожі голоси лякали світ…
із Тбілісо
прорвалося стакато –
ансамбль Сухішвілі, і Марсо
гримасою передавав привіт,
а похорон завершувавсь парадом.
Многоголосся, як гірські потоки,
Шота бузки персидські і Тамар
у вежах міст,
як сам Кавказ, високих
і в білині снігів його соліст
в душі такий розламує стожар,
що в очі напливає образ Бога.
І кров Господню зернами граната
з вардзійських розписів, гірських леґенд
ти п’єш з вином
імеретинським (влада
відвідини фортеці Гунійо
на запобіжник ставить як акцент).
А ти – вже камінь із каменепаду –
в ущелину вузьку летиш з Вахтангом,
з Хевсурії – в авто – не доведи!..
де світу край,
і це – перед світанком.
Ось – Пекло – і Чистилище – і Рай:
Бадзагуа Тамаза до води
дорога, що вела його за Дантом.
Батум і журавлі Гудіашвілі
гуділи і Канчелі капітель
різьбив з октав…
і ще б якісь півмилі,
і в море залетів би той літак,
у корпус увігналась вітру дрель –
бортпровідниці валідол носили.
Аж ось – і смуги злітної панель.