Вибір місця. 13. Петриківка

Юрій Буряк

Де стоїть ведмідь із кармінним еном

і на гойдалці підлітає до нього фрейліна,

де болото із таємницями і куртина

в парку, де все примарне і незбагненне,

як вишневий садок з місцевої вишні,

петриківські розписи на тарелях,

вазах з груші і паралелях

ваз у формах, які Всевишній

переніс на плоть і на зліпки з глини,

під горіхами на горі свого віку

я готовий робити був, що чоловіку

належить робити для власної половини.

Та – вогонь з цебра, та – чорти зі стріхи

переплутали все, затовкли, забили!

Білий кінь іржав, привид кобили

плоттю ставав, твердішою за горіхи.

Попливли Патівка з велосипедом,

з лебедями і озером, кожна грудка

попід колесом, попливла з тандитником будка

і “швидкої” біла “газель” – карета.

Церква спалена, автовокзал з портретом

сина у 25-річному віці.

Літо кінчалося, як життя, і відси,

де рефрижератори падають, як ракета,

де скарабеї з карбами Тутанхамона

і Нефертіті, й мертва калина в білому цвіті,

груші і сливи і оси в літі,

йде життя в прислужниці до Мамони,

по-фарисейськи щулячись в проріз

на оракула-пасталакала, що рече з амвона.

Сніг. І валка у полі голому, похоронна,

де повільно пливе перед нею повіз.

Степ – до кряжу, дорога – до степового

озера, сніг до озера; на медуницях –

перекинутих велосипедів на сонці спиці

крутяться над циферблатами, за перелогом;

доки бджола досмоктує мед, по коліна

у васильках у сукні прозорій іде назустріч

у перуках-буклях і в білій пудрі,

мов коханка Вівальді, молода фрейліна.

На підлозі і на столі догнивають фрукти,

бик племінний на прив’язі, на панчосі бантик,

у щелепах кози застрягає фантик,

з радіорубки – голос горлиці в репродуктор.