«У профіль ти схожа на коханку Тіберія…»

Юрій Буряк

У профіль ти схожа на коханку Тіберія,

а тіні моєї лаврентій берія

ковзає від освітлювача по стіні

і зісковзує в Скіфію, де на дні

лютий 2000 років потому. Імперія

накрила снігами катакомби і поліси,

тубільців хібари і парій офіси.

З вістю вершник у Рим чи домчить на коні?

Якщо він долетить, то полічено дні

скіфів, тобто нас із тобою. Цілком і повністю

зачистять той закут на орільському березі

з тобою, такою, і сизим селезнем,

місце із верболозом на спориші,

де безсмертник цвів і де ані душі,

а-ні-ні, тільки гвоздика, як спалахи єресі

в останніх повстаннях за припливами топосу,

в гарячих заточках крізь ребра глобусу,

кров’ю, що запікається до чорноти,

щоб чорноземом стати або, як ти,

птахом, віршем, і як із мужем зійтися з хроносом.