5

Юрій Буряк

Він стояв біля вікна другого поверху,

занюхуючи валер’ян-

кою, знизу, з-під покривала, бронзовий Валер’ян,

як Венера із піни виходив, що віщувало п’янку.

Загалом, перебуваючи в песимізмі

і думки обсервуючи різні,

перше, що прилітало в кумпол, –

під оратором тумба:

лисина благодійника піднялась аж під другий поверх,

і то – це він ріс не у власних очах,

а в очах опонента, т. б. м., того, хто х…вим

вважав проект з постаментом і критикував прочан

бронзових, які ідуть чи до, чи з синаґоґи

(де вона – на Соловках?

чи в Білому морі?), але його попросили не судити строго,

тому він відбувся своєю виставкою –

мовляв, «пам’яті земляка

Валеріана» і стоїчно чекав,

коли розпочнеться п’янка

і вшановуваний репресований,

у Білому морі втоплений,

всміхнеться йому з гранчака.

У-у-у. А-а! Яка валер’янка!