Вальгію Руфу

Квінт Горацій Флакк (переклад Юрія Буряка)

Не завжди падатиме на стерні дощ

Із хмар навислих, і аж до Каспію

Бурунитимуть море бурі,

Так у Вірменії чужодальній,

Мій друже Вальгій, лід не щомісяця

Лежить незрушно і дубів дібровами

Ґарґана ураган лютує

Певний час; голі дерева наші:

Самотній, ти за Міста загибеллю

Так гірко стогнеш, до сходу Веспера

Перед очима образ любий

І до заходу Зорі цієї.

Не весь бо час слізьми безутішними

Смерть Антілоха батько оплакував;

Були не довіку в жалобі

З Фрігії сестри й батьки Троїла.

Вгамовуй сльози, кінчай з жалобою!

Співаймо, друже, краще про Августа

Здобуті ним нові трофеї,

Цезарську велич висот Ніфата,

Лідійську річку, що бути вільною

Не зможе більше, вкупі з племенами;

І простір, взятий у ґелонів,

Римом відкинутих на край світу.