«Слово гідного часу і місця шукає...»

Юрій Буряк

Слово гідного часу і місця шукає

У зірницях полярних і загравах сяєв,

Де з мерзлот поза тундрою йде заметіль,

І воно невідчепне, воно – як мотив

Німоти, із якої життя проросло, Слово

Мертвого кола, немає у нім благодаті –

Не сумують-бо там по найбільшій утраті.

Час із обличчям смертю обтягнених рис,

Де ненавидять Слово, ненавидять голос,

Де ненавидять Слово і образ, і Образ, і Образ,

Де часу в обріз, коли захлинається Словом обріз.

Скорбна йде Наречена у білій льолі з маками на подолі.

Сестри й брати і бояри лежать головами до Сонця.

Часу і часу, слова і слова, сили і сили потрібно, Боже

Тим, хто у темряві…

Всім колінам, що вийдуть у вилам з руїни.

Хто їх виведе звідти?…Якщо слово пропало.

Браття невоцерковлені, помолимося за тих у серцях,

котрі словом руйнують,

Щоб відродитися Слову. І знову. І знову. І знову.