Apparuit

Езра Паунд (переклад Юрія Буряка)

Ти золота троянда покоїв. Бачу:

ти, о диво, на просвіт входу, знамен-

ня. Життя помирало і знов спалахнуло

у світильнику.

Темночервоні троянди в росі – крижані –

схиляються перед тобою у славі сонця,

коли ти йдеш, напоєна життям землі й повітря,

в золота сплесках.

Зеленню шляхи для тебе дихають

у полях і простелилися луки, та з криці

ти проходиш, безтрепетно розтинаєш

люстро повітря.

Ти в мушлі золотій – з якою відваго-

ю ти одяг з тіла, ідучи, скидаєш,

світінням входиш, і світло денне тьмяніє

від потрясіння.

Напівоголене плече, під горлом спалах,

смуги світляні, їхні вузлики на

безмежно тендітному алебастрі, о Боже!

Привид щезає,

вбраний у дорогу оздобу і, досконалий,

летить як вітер! Вбрання рук чудодійних!

Ти, крихка річ на межі віроломності,

чи певна цього?

У вірші два ряди асоціацій: один веде до Сафо, другий – до дантівського «Нового життя». «Apparuit jam beatitudo vestra» – «Се явлено, ваше блаженство» (з лат. коментаря, який супроводжує першу появу Беатріче в Данте).