Мамаї (2)

Юрій Буряк

Один у синій оксамит убраний

і поглядом чаїть в собі повагу,

і дивиться, як в дзеркало, в домаху,

де на булаті – різьблення з Корану,

а другий – у льняній сорочці драній,

де кров лишила більші й менші маки;

він щойно повернувся із атаки,

ще кров не запеклась на рваній рані.

Обидва оживають у портретах,

обидва не вміщаються в багетах,

маною невідступною у ніч

перетікають, ловлять шум із траси

і вергають у часопростір маси

того, що на сітківках їхніх віч.