Кіноактор

Юрій Буряк

Грав бойовиків, красенів у штанях

білих, легенів, і любив

дівчат (особливо ту, яку звали Таня),

і все було б так нескінченно довго, якби

не згорів (о недуго бісова!), не згорів од раку –

висох, мов тріска, став легким, як пил;

і коли до нього одного ранку

прийшов І. Д., вийшла Вона із слабим

на руках, і він прошепотів: “Чую, вона іде…”

Несамовитим дощем небо в той день

розверзлось, коли його кількоро друзів

винесли домовину і понесли за обрій.

І там він зійшов у глину, щоб згодом (при газді добрім)

стати глеком з водою…

але спочатку опинитися на гончарному крузі.