1. «Коли злітає сніг весняної пори…»

Юрій Буряк

Коли злітає сніг весняної пори

з дахів і небезпека є

по голові дістати, Париж

тоді нагадує вологий Київ.

Ти сходами спускаєшся, стоїш

і дивишся на витягнуті шиї

акації, що вижила не лиш

тому, що мало сиплять солі

їй під коріння,

а тому,

що не було згори аерозолі.

За крок від міністерства сексу і культури

вінок висить, де Симона Петлюру

веселий Шварцбард замочив,

ні, перепрошую, за крок від міністерства, де натуру

маестро київський, а не паризький вчив

любити вітчизняну денатуру.

Я не хотів би, щоб оця весна була останньою;

хоч бачив джип зрешечений, пора

весняна, схоже, вам до фені, кілера!

Ви розрядили в нього автомат

і продірявили не гіршу шкуру,

і рикошетом вбили рибку золоту в акваріумі у міністра.

Весна у Києві – це крові аромат,

а джип згорів, немов у нього влучила каністра.

Зайди до бару, полюби цей бар,

бо там висить коня твого підкова,

а не вінок, утім, кінчай базар,

тебе накрила вчора податкова –

міняй адресу чи гаси пожар.