«Ми йшли з тобою краєм ночі…»

Юрій Буряк

Н. К.

Ми йшли з тобою краєм ночі,

край зору, бачив я, в імлі

чи то людські, чи, може, вовчі

зловісні тіні від землі

підводяться над виднокраєм

понад румовищем осель,

з яких нас вигнано, як з Раю,

і кинуто до цих земель.

Я мав тебе охороняти

і затуляв своїм плечем,

нічні розкрилися шарлати

і на зруйнований Едем

упало світло, так, я бачив,

що за проламами руїн

шугнули тіні вовкулачі

крутими вигинами спин;

і ти, притягнута магнітом,

як стружка в металевий брус,

тяжіння втративши, зі свистом

ввійшла у моторошну гру;

це все було за гранню мови,

де ти не ти, де я не я,

і тільки страх був не умовний

за тебе – жінку без ім’я.

Я кинувся наздоганяти.

“Наташа!” – навмання кричав,

і в пітьмі вдарився об ґрати,

і ніч притиснув до плеча.