Перон

Юрій Буряк

Перон у П’ятихатках, кілька років по тому,

як заборонили виходити під час стоянки,

бо довиходилися – хтось потрапив під колеса,

як у совкові літа один поет після жорстокої п’янки…

Я хворий. В мене грип. Я потребую ліків…

Бо за вікном – не літо, не зима, непевний час,

коли голодні звірі окупували пристанційну

площу: тут стільки звірини – із плюшу, оксамиту,

із шовку і синтетики здебільше, із сатину

чекають на господаря, який візьме до себе

і усиновить чи удочерить. Зворушливі заморські

бегемоти, жирафи, зебри, кобри і папуги –

немає тільки тих, які водилися у нас: зайців,

лисиць, вовків… нема ні одудів, ані жар-птиць,

ні черепах, ні чапель, ні лелек. Зате є свині.

Є страуси, фламінго і мурахоїди, щось сталося

із нашими людьми, на станції у П’ятихатках

їм витруїли пам’ять гербіциди безгрошів’я.

Не наші люди, а якісь гібриди, звірина колоніальна…