«Коли торкаються пальцем хребта…»

Юрій Буряк

Коли торкаються пальцем хребта,

ти відчуваєш, як струмом б’є;

коли показують на стелю –

мовляв, там, нагорі, хтось, окрім нас, ще є,

чи “жучка?”, чи Христа

маючи на увазі, чи дебілів дебелість,

ти відчуваєш під ногами твердь,

чи, принаймні, що на землю став,

і час вибирати настав – життя або смерть.

І ти вибираєш тоді життя,

знаючи, що воно не таке,

коли вдають із себе добрих,

а насправді ти бачиш, що це агент

якщо не масонства, так

якогось ордена мечоносців хоробрих,

і ти свою тінь заганяєш тоді в підвал

і чека-є-ш її вороття,

ну, якщо й не до кінця життя, то до слова “обвал”.

І раптом здається, що ти ожив,

що махина зламалась геть

і коліщатка її зламались

або їх накрив в їхніх схронах якийсь полтерґейт

чи втиснув пружину режим

в якесь інтимніше місце, де не здасться, що мало, –

ще хлібніше, і під них підкотили вже й п’єдестал

і правду, замішану на межі

того, в що вірив ти і в що перестав.