2. «Грім колій зависав густіш за аміак…»

Юрій Буряк

Грім колій зависав густіш за аміак.

А стільки поїздів пішло під Зодіак,

згоріло стільки зір несправджених бажань,

а скільки ще згорить, як матриця чи скань

Чумацького Шляху западин і проток.

Грім колій зависав згромадженням зірок,

де стугонять мости над водами ріки

і де Стожарів жах як лінії руки.

Там лінія стрибка крізь прірву літ назад,

коли прорахувавсь заїжджий хіромант

(бо компас дотепер показує норд-ост),

де пам’ять покрива усе, що зрить, внахльост:

усе, що тут було й творило цей ландшафт,

і ось тепер воно – лиш маска, зліпок, жар.

Ну, хай би тільки те, що цнотою було,

а то ж увесь ковчег бортами б’є об дно.

Усе, що харчопром і м’ясокомбінат,

у домінантах тут і тут їм Арарат.

Грім колій зависав і рвалась ліній в’язь,

мороз хрещенський був, Москва була і грязь.

Чи лінії руки, чи колії не ті –

хто нам про те повість і на якім Суді,

що кисню тут нема і тисне аміак,

й транзитні поїзди летять із ночі так,

мов птиці від вогню, коли горять ліси,

й грім колій пригаса під натиском попси:

до третьої вночі горлають когути,

а потяги ідуть і стугонять мости;

і дзеленчить метал бляшанок і лампад

у храмині, в якій є змій і райський сад,

де вітер низовий роздмухує свічу

і мерехтить вогонь у Господа в очу.