12

Юрій Буряк

Останній раз в Євпаторії на міському пляжі

ми роздяглися і в море ввійшли, розчинившись назавжди

одне для одного, мулла виспівував щось… що – не важить,

і якийсь ідіот по радіо читав садистичні пасажі

з претензією на гумор… щойно пройшлися старим Козловом

понад крихкою матрицею прадавньої Кіркенітіди:

стіни з ХV ст. оголив бульдозер і чекатимемо, доки зір стане словом,

і стара синаґоґа з турецькою лазнею оживуть (та й чи оживуть!) – з краєвидом

сірого узбережжя зі скутерами, кондомоподібними торпедами і

морськими велосипедами,

з рештками піонерськими на облуплених постаментах,

з убогістю наших кишень і усім кацапетовим

галасом з радіорубок, з колонами давніх будівель, з тінями

тих, хто втрапив до м’ясорубок… з поточним моментом

у дискурсі рисорджименто і на хвилях євпаторійського пляжу

плавзасобом з екскрементом альбатроса чи буревісника

над юрбою жононенависників з ексгібіціоністами

на нудистському лежбищі, щось на кшталт недостріляних котиків

на тлі мавританському впереміш з хрущобами із домішкою еротики,

розвішаної на балконах, що нагадувало ПБК з вавилоном архітектурних стилів,

з матрацами надувними, які виносять не лиш за милю

і не тільки у море відкрите, але і в небо безкрає – ботиком ангельським.