5

Юрій Буряк

І Навський день настав – морелю відкопати,

Що всохла і пеньком на упиря

Походила, я взяв стару лопату,

Втім, гостру, як Оріль, чи як її бистря.

Я цілий день копав, не входячи до хати.

На повен зріст уріс у землю і застряг,

І Навський день минав, і почало смеркатись,

І раптом я поплив, чи так пливли “з варяг

У греки” чи “із грек”, не мав про те уяви,

Уявлення моє було як зліпок дня,

Де спекою в степу мене тягло до Нави,

Та я незчувся, як торкнувсь Орелі дна.

Я стовбур обіймав і сам ставав корінням

І плив за Навським днем крізь навське Поорілля.