Початкова сторінка

Юрій Буряк (Київ)

Персональний сайт українського поета

?

Епіфанії. X

Юрій Буряк

Під Царичанкою спинився в полі час, ґрунтівка

польова, повільно вибирається з села автобус,

з вікна якого я дивлюсь на жінку в срібній

куртці й джинсах, на її велосипед (ми

щойно попрощалися), який везе в ми-

нуле, на Оріль, наїзницю,

яка маліє, в ранню осінь,

срібна цятка куртки в да-

лечі бринить, поміж авто-

бусом й велосипедом -

прямокутник, і лінії

життя, що вийшли

з одного кута,

розходяться,

сувора прямо-

та, остання

мить,

-ть,

ми

з тьми,

із пітьми,

з мороку, із

поту ночі, проти ночі

під шаллю чорною на

Віндзорівському авторок-

вокзалі сльозоочі тремтячі,

як апачі серед чорнобілих янкі,

тремтячі руки на кермі, в зазублинах

баранки (ледь не влетіли під рефрижератор),

у кісінджерів з Клінтонами свято, і супровід,

чи то здалось мені (яку ковбойському кіні)

такого ж авта – час зжирати не лише бензин

і нафту жерти – час збирати людей по світу,

і степ летів, і преріями став, а срібна цятка

на велосипеді (влетівши ув одну з трагедій античних)

на мічиганській автостраді, метаморфозячись, медеїлась поволі,

мов крапка, що вінчала кут, чи того часу мить, який спинився

під Царичанкою, в полі.