11

Юрій Буряк

Одинадцята на Водохреще, морозець

збив снігу білий налід,

ти пішов навпростець,

кораблі стоять в терміналі;

крани портові – лелеки,

що залишилися на зиму;

все, що шукає Риму,

тепер далеко,

і з вікна галереї в перспективі хрест

ліг на Дніпрові води,

праворуч – Дніпровська ГЕС,

ліворуч – зняті на “Кодак”

старші Старі Кайдаки

за Кодак-молодший;

чайки на криги уламку

в пошуку лоцій;

від Хреста уяву на воронцовський пляж

облито буряковим соком,

Монастирського кряж,

і, дрейфуючи боком,

відшвартовуєшся поволі

вгору, на краснопільський цвинтар;

жінка, схожа на Джолі,

сльози витре, а вітер

за жовто-синім автобусом у сніговій

спогади знов закрутить.

Ну, ні пуха, старий, мій

дорогий, т.б.м., з попутним!

На горі помолимося за Ізраїль,

на горі Голгофі,

за синів цього краю

в Ісуса крові;

бо в цей день Оріль перетікає у Йордань,

чиста й прозора, як штора

в лікарняній палаті, відшвартувань

водохресна поро.

20.01.11