Епіфанії. 7

Юрій Буряк

Зга-

даєш косаря,

косу його й мантачку,

гадюку в курені, в до-

лині дику качку, кабицю і го-

род, і вросле в грушу бильце.

Згадаєш косаря, степів залізокрильця.

Як він ішов на смерть з селянською косою,

а смерть була, як твердь, – вселенською тюрмою.

Його спустив Господь з небес у недорід

порятувати нас, бо вимирав наш рід! З косою –

золотою своєю головою, з косою на косу –

його спустив Господь звістити Божий суд.

Ішов косар в долину, ішов зеленим лугом –

назустріч смерть з косою під чорним капелюхом.

Порожнява гаркава плювала яд крізь зуби.

– Нам нічого ділити! Кінчай свої рахуби! –

він мовив і косою почав

її косити, в долині

під горою, де

річка, гай

і кві-

ти.