5

Юрій Буряк

Вже вдруге цього літа бачу я вас, гвоздики,

на тому місці, ніжні, під берестом отим,

понад бистрею річки, понад розбігом диким,

який не терпить суму, точніше, самоти.

Я думаю, гвоздики, ви й виросли на кручі,

тому що не самотньо вам бути має тут,

де сміх з води лунає і де пісок сипучий

з життям перевертає зворотний біг секунд.