3

Юрій Буряк

Спека в повітрі, а холод пронизує води,

після реанімації брат – по коліна в Орелі,

під очеретами не видно дна, з походом

хліба для риби стане, на Бубликів бамбук

краснопір спіймавсь, на трелі

не реагує зовсім оглухлий від тиші крук.

Сутінки понад водою, хліб на гачку змалів,

ті ж самі маленькі рибки з пам’яті кілька слів,

як піну з юшки, знімають одним із тих голосів,

які повік не забудеш, але не тому що ти

так любиш, – тому що не любиш порожньої німоти.

Дуб лежить динозавром, ящером допотопним –

висохла від жароти, пішла в очерет Оріль,

Петрів батіг (цикорій) на лобне

місце опустить небо: синява

під дубами – осінь із водопіль,

голосами тривоги сповнені високості,

летять вздовж річок перелітні,

стривожені чимось, птахи –

менші і трохи більші, за ними летять

великі і білокрилі з голосами такими,

як сльози давніх могил.

І раптом один поздовжній перпендикулярний лет –

видно, відмовив компас або – із птахів поет

з діброви дикоростучих Гастелло пішов на сосняк

і чути облам із криком пташиним чи поліняк.